Доверять, -ся, доверить, -ся - вірити, повірити кому, няти (мати) віру, діймати віри кому, звіряти, -ся, звірити, -ся на кого, сповіряти, сповірити на кого, упевнюватися, упевнитися на кого, (полагаться) здаватися, здатися на кого, увіряти на кого. [Вірить на його, як на себе і гроші йому дає на сховок. Я йому віри не діймаю. І я віри не йму. Він на ню звіряв усе своє добро. Я сам писати не можу, я звіряю йому розписатися за мЄнє. Згодом хлопці знов поладнали, тільки вже Санько не звірявся так на Стецька, як пЄрше (Грінч.). На діда Бутурлаку усі свої маєтки сповіряв. Не впевняйся, сизий орле, на лейстрових дуже (Куліш). Хіба ви на дядька ввіряєте? На його не ввіряй - одурить]. Доверенный кому -(прилаг.) звірений [Нам звірене, - що мусіли як святість ви берегти, - віддати ви посміли! (Грінч.)], (сущ.) довірений, повірений, повір(е)ник; срв. Уполномоченный.
