Коса - 1) (женская) коса, (вин. п. косу, мн. коси, кіс, косами и кіс(ь)ми), ум. кіска, кісонька, кісочка, косиця. [Дівка косу чЄше (Пісня). Дівки гуляють, кісками мають (Грінч. III). Щосуботи ізмивала і кісоньку заплітала (Пісня)]. У девушки нрав -сою закрыт - у дівки коса до пояса, а думкою й коло мізинця не обведЄш. Мелко заплетённая -са - коса в дрібушки (дрібниці). -са венком - джереґЄля, мн. джереґЄлі, джеґерЄлі (-лів). -сы положенные над ушами - кітки (-ток). С большой -сой - косатий. С чёрной, светлой, толстой -сой - чорнокосий, яснокосий, товстокосий. Без -сы - безкосий. -са китайца неприкосновенна -коса в китайця недоторканна; 2) (конец, уголок) ріг (р. рогу), ріжок (-жка), хвіст (-оста), кінець (-нця). [Взяла хустку, зав’язала в три ріжки по камінчику (Чуб.)]. Шапка с -сами -ріжката шапка. -са кометы - хвіст, віха (в комети); 3) (брюшное рыбье перо) пе[і]рцЄ, пірко, (тёжка) пузце; 4) (гряда от берега) ріг (р. рогу), (узкая) стрілка, (отмель) коса, (гряда и отмель вместе) коса. [На Кінбурнській косі ловлять рибу рибальські тафи (артели) (Херс.)]; 5) (хвост петуха) косиця, косиці. [Сидить півень на криниці, спустив крильця ще й косиці (Грінч. III)]; 6) (орудие) коса (вин. п. косу), ум. кіска, косиця, ув. косище; (короткая) різак, терпан. Клинок -сьі - полотно, полотенце, (обух) прут, (носок) писок (-ска), нісок (-ска), (лезвие) жало, (кольцо в стыке древка с клинком) перстень (-сня), наперсток (-стка), серга; (задняя часть клина) п’ятка; (клин деревян.) пасклинь (ня), пасклин (-на), (железн.) глобок (-бка). Древко -сы - кісся (-ся), кіся (-сяти). Источенная -са - скісок (-ска). -са по руке - коса по руці, підтравна коса. -са без крюка -гола коса. Отбивать -су - клепати косу. Направлять -су - мантачити косу. Точить -су -гострити косу. Нашла -са на камень - трапила коса на камінь (Приказка); 7) (резец) різак, сікач (-ча).
