Лоб (р. лба) - 1) лоб (р. лоба, м. (на) лобі, им. мн. лоби), чоло (им. мн. чола); срв. Чело. [Пани чубляться, а в мужиків лоби болять (Номис). Широкою долонею обтирав собі піт із чола (Франко). Він уклонився, торкнувшись чолом землі (Коцюб.)]. Лоб высокий, низкий -високий, низький лоб, високе, низькЄ чоло. [Мов хмарами було повите її високе біле чоло (Грінч.)]. С высоким лбом - високолобий, високочолий. [Мов ті діди високочолі, дуби з гетьманщини стоять (Шевч.)]. С выпуклым, крутым лбом - горболобий. С большим лбом, см. Лобастый. Бить, ударить лбом (о баране) - буцати, буцнути. [І баран буцне, як зачЄпиш (Номис)]. Ударяться, удариться лбами - буцатися, буцнутися, битися, вдаритися (тріснутися) навлобки. [Тріснулися навлобки барани (Кролевечч.)]. Подкатывать глаза под лоб - пускати очі під лоба, (диал.) завірати очі. Медный лоб -мід(я)не чоло, безчільник, нахабний дурень. Лоб широк, а в голове тесно - під носом косити пора, а на розум не орано. Выше лба уши не растут - вище тину лобода не бува. Хлоп его в лоб, да в мешок - цок у лобок, та в писану кайстру. Как поленом по лбу - як обухом по голові. Лбом стены не прошибёшь - головою (лобом) муру не проб’єш. Будь он семи пядей во лбу - будь у нього розуму аж понад голову, будь він (з його) і наймудріша голова. Лоб забрили - зняли чуба. Всадить себе пулю в лоб - пустити собі кулю в лоба; 2) (фронтон) чоло, см. Перёд 1; 3) (бой в молоте) чоло, фана, (иногда) бана; 4) Лоб бараний, геол. - баранячий лоб, кучерява скЄля.
