Приятно, нар. - приємно, лк)бо, мило, утішно, солодко, приязно. [Глядиш на нЄї - і очам приємно (Франко). ЛЮбо й неньці (матери), як дитина в честі (Номис). Слова такі без краю мило почути з лЮбих уст (Самійл.). Втішно було мені добре слово почути (М. Вовч.). Тоді так приязно молилось (Шевч.)]. Он -но говорит - він приємно говорить. Это -но - це приємно. Не всякую правду -но слышать - не всяку правду приємно (лЮбо, мило) слухати. -но видеть, посмотреть - приємно (лЮбо, мило, утішно) бачити, подивитися, поглядіти. [У людей діти - лЮбо поглядіти (Номис). На тебе дивитися мило (Метл.)]. Как -но вспоминать - як приємно (лЮбо, втішно, солодко) згадувати що, про що. С ним -но говорить - з ним приємно розмовляти. Так -но дремлется под утро - так солодко дрімається перед світом. Вдвоём нам было бы -нее итти - удвох нам охітніше було—б іти.
